Грішний Класик: The Trail (2017)

З моменту написання попередньої статті про Пітера Молінью, в його історії сталося декілька важливих подій. Перше – він анонсував the Trail і кинув усі сили на нього, друге – 22cans поховано Godus, а ключові його творці залишили студію, третє – випустив the Trail. Але чи несе наш грішний класик обіцяне откровення?

Передусім, Молінью та 22cans тихенько повертаються зі своїм мобільним free to play-проектом в геймдев. Без конкретних гучних обіцянок і пресс-релізів, без інтерв’ю і бомбезного піару. Як і обіцяно. З неймовірно британською грою. Іншого й не чекали.

“The Trail” – унікальний у своєму поєднанні жанрів гібрид. Від душі приправлений британським гумором, з незвичним сетінгом та неймовірною красою та стильністю відеоряду. Ви – британський заробітчанин, якого у пошуках кращої долі для себе та сім’ї занесло в Америку. І тут чорний британський гумор починає скалити зуби у листуванні з сім’єю. Поки ви мандруєте, голодна, безпорадна і по-британськи стримана і іронічна, сім’я зісковзує в абсурдну, вражаючу, до істеричного сміху страшенну скруту.

З таким фоном ви мандруєте Тропою у невідоме, до Іден Фолз і далі углиб чужого континенту. Мінімалістичні, різноманітні барвисті і, притому, мальовничі пейзажі налаштовують на оптимістичний лад і, часом, вражають. А зі здобутих  на шляху ресурсів ви крафтите все що завгодно і торгуєте цим на аукціоні під час стоянок. Також ви постійно отримуєте завдання від Леді з Пташками для розвитку однієї з гілок крафту. Це тут такі рольові елементи.

Діставшись Іден Фолз, ви купляєте будинок і отримуєте професію. Тепер ви влаштовані! Далі ви працюєте на апгрейд свого будиночка, а згодом – і містечка та благо його жителів. І тут починають випинатись “хороші ідеї” з попередніх ігор студії. Сім’я, дім, його облаштування і апгрейди (Fable), собака (Fable 2). Перші пару хвилин сяє можливість цієї гри заохочувати співрацю заради спільного блага. Обмін ресурсів! Від усіх за можливістю, кожному за потребою!

А ще в Іден Фолз є особлива лісополоса з широченними деревами, які спільнота може рубати днями (привіт, Curiosity)! А спільне благо? Це…е-е-е, лідерство серед поселень на дошці, що прибріхує і підгальмовує. Та й доступ до маси інших занять, які ком’юніті може довбати роками, щоб показати іншим містам, хто найкращий.

Загалом, проект дуже суперечливий. Аддиктивний, з чудовим гумором і витонченим, яскравим, вражаючим дизайном. І оригінальним ігроладом, з ризикованим поєднанням неймовірної кількості механік з занадто різних жанрів. Чому ніхто не кричить про лажу чи шедевр від класика?

Бо, гарний free to play з часом має ставати кращим, чи хоч не гіршим. Розкриватися. А тут за пару днів ігролад вже встигає вбити увесь шарм першого враження:

• одноманітністю;
• неможливістю збереження;
• фальсифікацією спільноти;
• безкарною клептоманією;
• неймовірно вкурвлює топорною і підлою монетизацією*;
• зведенням нанівець сенсу вашої гри.

Бо, на жаль, перед нами той самий Пітер Молінью, крізь чию гру я бачу оригінальність, яскраві ідеї і абсолютну неспроможність вчитися на помилках. І це ті самі Молінью і КО, що протягом трьох ігор дедалі топорніше і підступніше намагаються увести мультиплеєр і монетизацію.

Тому моя порада:

ХОЧЕТЕ МОЛІНЬЮ? ЦЕ МАЙЖЕ* БЕЗКОШТОВНО!

Просто пограйте годинку-дві, придбайте будиночок і залиште собі прекрасні спогади. І ніколи не повертайтеся, бо з часом ця прекрасна карета перетворюється на  гнилий гарбуз.

*Найгидкіша частина монетизації вилазить коли на Тропі у вас спливає здоров’я і ви непритомнієте. З вашого тіла починають випадати речі і, поки ви відновлюєтесь, усі можуть мародерствувати без жодних штрафів. А над вами стоїть пройдисвіт, ґлузує і нав’язливо пропонує за реальні гроші миттєве відновлення і капелюшка на додачу!