Мор.Утопия (в англійській версії Pathologic) – на мою думку, найкраща російська відеогра, і одна з найкращих, у які я грав за все своє життя. Це психологічний трилер, сповнений філософії. Він гротескно поєднує анатомічний жах із театральною естетикою, хтонічних демонів із політичними інтригами, занурює гравця у психоделічну атмосферу, що складається з уривків класичної літератури і довідників з вірусології. Самі автори називають це не грою, а симулятором прийняття рішень в критичних ситуаціях. і так воно і є.
Гра вийшла ще в 2006 році, але через технічну недосконалість та скромний бюджет (це була перша гра студії Ice-Pick Lodge), вона так і не набула значного поширення. Нині студія працює над рімейком гри. На сайті feverishfeeling.com ви знайдете загадковий відлік та можливість підписатися на оновлення. Щоправда, замість традиційного “Ми працюємо над AI, ось фотки нашої студії, we are VERY excited”, вам надходитимуть листи від Вороніки, хворої дівчини, яка ділитиметься уривками свого життя. Деякі листи стосуватимуться цілком реальних об’єктів, які цікаво шукати в Гуглі. І хоча прямих посилань на “Мор” немає, тема і стилістика повідомлень цілком відповідають духові гри.
А поки Вороніка пише, поки Ice-Pick Lodge працюють над рімейком, згадаймо, наскільки неординарною була “Мор.Утопия”. Read the rest of this entry
Я люблю серію Tropico. Це унікальне сполучення містобудівного, бізнесового та політичного симуляторів з чудовим гумором та чарівною атмосферою Карибських островів. В основі Tropico лежать, можливо, найкращі ідеї невійськової стратегії. На жаль, оновлення серії не йде їй на користь, принаймні не так, як хотілося б.
Багато фанатів із нетерпінням чекали на цьогорічну Tropico 5, але вона долучилася до загрозливої тенденції, у якій застрягла серія. Промовистими є оцінки останніх трьох ігор на Metacritic: 79, 77, 75. Загрозлива тенденція триває. Read the rest of this entry
Thief – перезавантаження легендарної серії про злодія Герета, але це точно не найкращий привід познайомитися зі знаменитим злочинцем. Причини тому – сирий сюжет, недосконалий світ, мляві персонажі і неясна система оцінювання. Гра має свої достоїнства, просто їх значно менше, ніж можна було очікувати, і більшість із них – заслуга попередніх ігор серії.
Перед виходом довгожданого, багатообіцяючого “перезавантаження” Thief гравці боялися, що гру дуже спростять, бої будуть надто легкими і не буде сенсу особливо ховатися від ворогів. Інші гравці боялися, що гра буде копією нещодавньої Dishonored. Але справжня біда прийшла з іншого боку… З усіх інших боків. Read the rest of this entry
Ще одна шикарна та стильна історія ще одного убивці, який нікого особливо й не вбиває.
Тут описані враження від одразу двох вартісних доповнень до чудової гри Dishonored. Обидва доповнення є частинами однієї історії і кожне з них окремо є несамостійним, тому грати раджу у них одну за другою. Read the rest of this entry
Ви любите ігри, в яких є можливість читати книжки, доцільність підслуховувати розмови та необхідність заглядати крізь шпаринку, перш ніж зайти в кімнату? Якщо так, то Dishonored вам сподобається.
Місто Дануолл – столиця могутньої Імперії, що править над усім цивілізованим світом. Місто піднялося до величі і слави завдяки китовому маслу, яке навчилися видобувати підприємливі жителі міста. Але нині Дануолл лежить в руїнах. Третина його жителів померли від епідемії невідомої хвороби, а правителька міста імператриця Джессамін загинула від рук найманих убивць. Емілі, маленька дочка імператриці безслідно зникла, а в усьому звинувачують її найближчого радника (і, за сумісництвом, головного героя) Корво Аттано. В країні встановлюється диктатура в особі колишнього голови розвідки.
Складно сперечатися про те, які ігри є казуальними, а які – хардкорними, оскільки усталеного визначення самих цих понять немає. Хардкорність часто сприймають як складність на противагу казуальності-легкості. Але насправді обидва поняття глибші.
Слово “Casual” можна перекласти як “повсякденний”, “повторюваний” або “випадковий”. Хоча всі ці визначення не є однорідними, на мою думку, їхня “сума” досить добре описує те, чим є казуальність у відеоіграх. Read the rest of this entry
Мені випала велика честь прочитати лекцію про відеоігри на фестивалі фантастики Fanschool.
Послухати мене прийшли 13 осіб, не рахуючи організаторів. І я не знаю, кому я радів більше – своїм старим друзякам чи новим обличчям, які вирішили, що лекція абсолютно невідомої людини варта їхньої уваги. Read the rest of this entry
Цієї п’ятниці ввечері, за 2 квартали від метро “Поштова площа” 🙂
Трошки про чудове відкриття фестивалю минулої п’ятниці.
Офіційна сторінка фестивалю на Facebook.
Banner Saga – гра і книга водночас. Хоча читати доведеться менше, ніж хотілося б.
Banner Saga належить до числа тих чудових фентезійних ігор, які пропонують гравцю власний унікальний світ зі своїми правилами, своїми казковими расами, своєю історією. Безумовно, як ви побачите нижче, цей світ має чимало промовистих запозичень, та і тема вікінгів уже не перший рік на піку популярності. Але Banner Saga умудряється багато чого представити по-новому, емоційніше і просто краще.
Ось вам гра, що змусить переосмислювати власне життя…
Насправді, фраза вгорі не обов’язково стосувалася вас. Все залежить від того, наскільки ваша робота схожа на роботу головного героя – Стенлі. Його робота украй одноманітна, технічна і відверто безсенсовна – він тисне на клавіші на своєму комп’ютері згідно з вказівками, які йому спускає начальство. Але якось одного дня він приходить на роботу і усвідомлює, що всі його колеги кудись зникли і ось вже цілу годину йому не надсилають жодних вказівок. Розпочинається його подорож офісом у пошуках відповідей… Read the rest of this entry
Кріт Хіт 